Рекомендації для батьків про безпечне використання ІНТЕРНЕТУ

Довіра в родині

Основна рекомендація, що гарантує безпеку дитини в мобільному інтернеті — довірче спілкування з батьками. Дитина повинна знати, що головні експерти у всіх життєвих ситуаціях — її мама й тато. Не повинно бути таких тем, які дитина боялася б обговорювати з батьками й питань, які дитина посоромилася б поставити. На жаль, у багатьох родинах довірчі відносини втрачені, і батьки з дітьми живуть поруч, але не разом. Якщо такі проблеми є у Вас, прочитайте кілька простих рекомендацій, які зможуть відновити довіру у Вашій родині.

Хоча б 15 хвилин у день спілкуйтеся з дитиною так, щоб ви дивилися одне одному в очі. Але тільки не тоді, коли Ви її лаєте! Контакт «очі в очі», повинен асоціюватися в дитини тільки з теплим, довірчим спілкуванням.

Починайте й закінчуйте день разом! Будіть дитину вранці, нехай вона бачить Ваш гарний настрій. Намагайтеся, у міру її віку, укладати її спати. Навіть діти 7 років люблять казку на ніч, а для дітей старше важлива щиросердечна бесіда.

Мобільний інтернет і діти різного віку

У дітей різного віку відрізняються інтереси, розуміння навколишнього світу й реакція на різні події. Дуже важливо зрозуміти, у якому вигляді й обсязі необхідний інтернет дітям у тому або іншому віці.

Дитині до 7 років цікаво й навіть необхідно грати, особливо — у розвиваючі й сюжетно-рольові ігри. Чому б не надавала перевагу дитина — віртуальним іграм або іграм з батьками й іншими дітьми, — усе буде корисно для її розвитку, зрозуміло, якщо дотримуватися обмежень за часом. Інакше віртуальні ігри можуть швидко стати для маляти сенсом життя, а реального спілкування дитина буде уникати. Відводьте на віртуальні ігри півгодини в день, а на ігри з однолітками — 3—4 години.

З 7 до 11 років, діти як і раніше полюбляють грати й прагнуть використати інтернет саме як майданчик для ігор. Але в цьому віці в дітей прокидається т. зв. соціальне «Я». Дітям важливо зайняти значуще місце в житті свого маленького світу: класу, школи, дружити з однолітками. Тут їй буде потрібна реальна допомога й проста увага батьків. Перші невдалі спроби дружби в початковій школі можуть травмувати дитину. У цьому випадку батьки зможуть дати їй практичні поради зі встановлення контакту з однолітками, разом беручи участь у віртуальному спілкуванні в мережі. Зрозуміло, у всьому необхідно дотримуватися міри, і тоді інтернет стане дитині помічником у подоланні бар’єрів спілкування, партнером у розвиваючих іграх, учителем у вивченні іноземних мов, джерелом необхідної інформації для уроків і просто — музики, картинок і фотографій, мультфільмів і позитивних емоцій.

Дитина в 11—14 років — це підліток. І найголовнішою, значущою, провідною її діяльністю є спілкування з ровесниками. Тут мобільний інтернет може стати просто незамінним помічником. Але, знову ж, всі добре в міру! Інтерактивне спілкування потрібно обов’язково сполучати з реальним. Після 11 років у підлітків уже починає активно прокидатися інтерес до питань дорослого життя, психології статей і всього, що із цим пов’язане. Важливо, щоб відповіді на свої питання підліток знаходив у першу чергу в батьків, а не на сумнівних сайтах. Крім того, у цьому віці в дітей з’являються кумири: співаки, спортсмени й артисти, про які їм хочеться довідатися все. У цьому випадку інтернет — кращий помічник і інформатор. Але батькам потрібно бути пильними, адже зірок найчастіше супроводжує скандальна інформація.

Дитина старше 14 років — уже досить доросла людина, що вважає, що сама краще знає, як їй треба поводитися, яку музику слухати, що читати, з ким спілкуватися. Цікавтеся всім тим, чим цікавиться Ваша дитина, намагайтеся вникнути в коло її інтересів і спілкуйтеся з нею про них, навіть якщо це «не Ваша тема». Починаючи із цього віку з дитиною можна говорити й про вибір майбутньої професії. А в інтернеті можна знайти безліч інформації, що допоможе дитині визначитися, а Вам — контролювати й, якщо буде потреба, коректувати вибір дитини, знаходячи більше повну інформацію про переваги й про недоліки різних професій.

Новий драйв сімейного спілкування

Зробіть мобільний інтернет новим засобом сімейного спілкування. Придумайте цікаве для Вас і Вашої дитини хобі, наприклад — шукайте в інтернеті веселі картинки, на якусь тему, або — створіть спільний он-лайн фотоальбом, а фотознімки для нього робіть мобільним телефоном. Під час спільного відвідування мобільного інтернету Ви ненав’язливо можете розповідати дитині про культуру поводження в мережі, звертати увагу на сховані погрози, аналізувати реакцію дитини на негативну інформацію й т. д.

Розвиватися з інтернетом

Розмовляйте з дитиною про те, що нового й цікавого вона довідалася з мобільного інтернету. Але спочатку — розповідайте, що важливого й корисного Ви робите з його допомогою самі. Разом з дитиною знаходите в інтернеті відповіді на питання, що її цікавлять. Навчить її, як за допомогою інтернету можна уникнути складних ситуацій, наприклад, не заблукати в незнайомому місці, використовуючи карти; як знайти необхідну інформацію або одержати пораду. Покажіть їй, скільки цікавого і корисного можна знайти в Мережі. Але показуючи дитині багатогранність інтернету, не забудьте розповісти про правильне ставлення до нього. Наприклад, можливість онлайн-спілкування із другом, що живе далеко — це одна із чудових можливостей мобільного інтернету, а от спілкування винятково з віртуальними друзями — це вже крайність.

Обережно, кібер-злочинці!

Як і в реальному житті, в інтернеті можуть зустрітися люди, що бажають утертися в довіру до Вашої дитини з корисливими або злочинними намірами. Щоб убезпечити свою дитину, Вам необхідно знати, якими прийомами злочинці користуються найчастіше:

Намагаються викликати жалість. Наприклад, розповідять, що їдуть із країни, і не можуть взяти із собою чудового кошеняти, тому шукають гідного для нього хазяїна; запропонують дитині зустрітися й подивитися/забрати нещасну тварину.

Привертають увагу за допомогою незвичайних, яскравих речей, які так подобаються дітям, а потім — пропонують купити/виграти/одержати в подарунок при особистій зустрічі.

Штучно підвищують самооцінку дітей, розповідаючи про те, які вони чудові й унікальні, але ніхто, за винятком, зрозуміло, злочинця їх не розуміє. Діти дуже люблять, коли їх хвалять і часто готові на всі, щоб похвали не припинялися.

Звертаються до дитини від імені знайомих, авторитетних для дитини людей. Наприклад, представляються друзями батьків або співробітниками правоохоронних органів і просять вислати важливу конфіденційну інформацію про себе, родину, дім.

Щоб уберегти дитину від таких ситуацій, необхідно багаторазово програти й проговорити з нею подібні ситуації. Дитина повинна навчитися автоматично відповідати або виконувати певні дії. Наприклад — виходити із чата, коли хтось занадто нав’язливо цікавиться особистою інформацією й обов’язково розповідати Вам про такі спроби! А Вам належить обов’язково повідомляти про інциденти адміністрації сайту, а в окремих випадках — і правоохоронним органам.

Бути культурним в інтернеті

Як привчити дитину коректному поводженню в мобільному інтернеті? Як і у звичайному житті, головним правилом кожної людини повинно бути: «Поводься із іншими так, як хочеш, щоб поводилися з тобою». Намагайтеся донести це правило до своєї дитини на доступних для її віку прикладах, розповідайте, що людині, яку скривдили в інтернеті, так само боляче, якби це відбулося при особистій зустрічі.

Антивіруси й спам-фільтри

Існуючі технології безпеки і технології, що постійно з’являються, здатні не тільки захистити мобільний телефон і комп’ютер, а й уберегти дитину від безлічі помилок. Насамперед, Вам самим варто розібратися в принципах роботи цих програм, встановити й налаштувати їх на Вашому обладнанні, а вже потім — привчати дитину користуватися ними. Як це зробити? Граючи й пояснюючи на простих прикладах і асоціаціях. Для маленьких дітей будуть дієвими такі конкретні приклади, як «адже ми закриваємо наш будинок на ключ, коли кудись ідемо, тому, що не хочемо, щоб хтось сторонній міг увійти й щось у нас украсти». Підліткам же буде цікаво відчути себе «просунутими користувачами» і довідатися про принципи роботи програм безпеки.

Ніки й паролі

Є таке поняття — особистий простір, а ще прислів’я: «Мій будинок — моя фортеця». Розповідайте дитині на зрозумілих прикладах про те, що таке її особистий простір: його кімната, родина, найближчі друзі, захоплення й т. д. Поясніть, що як і в реальному житті дитина не пустить до своєї кімнати грати чужих, незнайомих людей, і не стане розповідати про себе стороннім дорослим, так і в інтернеті варто оберігати свій особистий простір. Для цього в інтерактивному спілкуванні (ICQ, соціальні мережі, чати, форуми) варто використати псевдоніми-ніки — віртуальні імена. Ці імена можуть підкреслювати захоплення дитини, але з них ніхто не повинен здогадатися про її вік, адресу, соціальний статус й т. д. А для електронної пошти необхідно використати простий для запам’ятовування пароль, але не пароль, що асоціюється з дитиною прямо. Щоб пояснити необхідність використання віртуальних імен і паролів хлопчикам можна розповісти історії про шляхетних лицарів, що приховували свої імена й секретних агентів. А для маленьких дівчаток підійде казка про Червону Шапочку.

Небезпечна «полуничка»

Всім відомо, що крім величезної кількості корисної, важливої й цікавої інформації, в інтернеті вистачає й «дорослих» сайтів, відвідування яких може викликати нездоровий інтерес, збентежити або злякати дитину. От кілька рекомендацій, які допоможуть уберегти Вашу дитину від психологічних травм:

Намагайтеся самі, разом з дитиною, знайти коло корисних безпечних сайтів, які вона надалі буде відвідувати. Періодично відвідуйте їх разом.

Ніколи не відмовляйтеся від пояснень, якщо дитина звернулася до Вас із питанням на делікатну тему. Дитина повинна знати, що у Вас вона може отримати всі необхідні роз’яснення.

Регулярно розмовляйте з дитиною про те, які сайти вона відвідала і що цікавого там довідалася. Не забувайте самі розповідати й показувати, що корисного Ви знайшли в інтернеті.

І найголовніше — не слід лаяти дитину, якщо вона відвідала «дорослий» сайт. Пам’ятайте, що інформація й життєві ситуації бувають приємні й корисні, а не гарні і погані, як ми звикли думати. Якщо інформація негативна, ми повинні зрозуміти, чому корисному вона може нас навчити — бути акуратними, уважними, відповідальними, довіряти, але перевіряти, поважати себе й т. д. Навчить Вашу дитину поважати себе. Розповідайте, що людина, яка себе поважає, не буде дивитися всяку дурницю.

Інтернет-залежність і як з нею боротися

Ризику стати інтернет-залежним найбільше схильні діти, у яких не складаються відносини з однолітками й батьками, які намагаються віднайти заміну живому спілкуванню у віртуальних іграх і чатах. Тут, у розмові з дитиною важливо не протиставляти інтернет реальному життю, а показати, як вони можуть доповнювати одне одного! Ваша дитина занадто захоплена іграми-стрілялками? Відмінно, запропонуєте їй стати сильним героєм не тільки на екрані мобільного телефону або монітора, а насправді зайнятися спортом, навчитися прийомів самооборони й т. д. Сходіть разом у спортзал, знайдіть підходящу спортивну секцію.

Важливо правильно використати властиву кожній дитині рису — цікавість! Добре знаючи свою дитину, Ви обов’язково знайдете в навколишньому світі речі, які її обов’язково зацікавлять, і в цьому пошуку Вам знов-таки зможе допомогти інтернет.

Війна залишає рани не тільки на тілі, а й в душі людей. Тож зараз саме час звернути увагу на свій психологічний стан й за потреби звернутися до професіонала.

Список контактів українських та міжнародних психологів

Ми зібрали список контактів українських та міжнародних психологів, які готові безкоштовно надавати психологічну підтримку нашим людям.

Команда Тритфілд разом з експертами та волонтерами заснували проект психологічної підтримки Як ти? Платформа знайде для тебе контакт вільного психолога.
Центр Коло надає кризові психологічні консультації особам, що потребують підтримки у зв’язку з викликами війни. Пріоритет надається вимушено переселеним особам, родичам захисників. Запис за телефоном: +380 98 559 65 21 (працює з понеділка по п’ятницю з 10:00 до 17:00).
Психологи всеукраїнського кол-центру фундації Варто жити надає безкоштовні психологічні консультації всім, хто цього потребує, зокрема онкопацієнтам та їхнім близьким. Номери гарячої лінії: 5522 — для абонентів Lifecell і Vodafone Ukraine; +38 093 170 72 19 — для абонентів Kyivstar. Телефонувати можна з 11:00 до 19:00 з понеділка по п’ятницю.

Зараз також дивляться

Медична мережа Добробут зібрала базу ізраїльських та українських психологів.
Безкоштовна інтернет-платформа для психологічних консультацій Розкажи мені працює за методом когнітивно-поведінкової терапії. Залишити заявку на отримання допомоги можна на сайті чи за допомогою бота першої психологічної допомоги Друг. Останній створений на основі сучасних науково доведених досліджень.
Цілодобові безкоштовні телефони довіри — 0 800 501 212; (044) 456 17 02; (044) 456 17 25.
Безкоштовний чатбот для психологічної терапії Elomia, створений за допомогою штучного інтелекту, цілодобово надає анонімну психологічну підтримку.
Міжнародна гуманітарна організація People in Need надає безкоштовні цілодобові психологічні консультації. Телефон: 0 800 210 160 (цілодобово).

Як підтримати дітей. Поради.

1. Бути поруч: пам’ятайте, ми є головним джерелом підтримки для наших дітей. Тому відчуття нашої люблячої присутності – це найголовніший «термостат безпеки» для їхньої душі. Бути поруч – це про дотик і обійми, про співдіяльність і про казку разом – де б ми не були – у ліжку чи в бомбосховищі… Це про добрий погляд, це про уважність і любов… І теж про чутливість до того, коли дитина цього потребує, а коли вона хоче побути наодинці.

2. Бути прикладом: більшість способів давати собі раду з викликами передаються дітям через те, що вони дивляться і наслідують, як пораємося ми. Тож нам важливо бути свідомими цього. І ділитися, говорити з ними про те, що нам допомагає… І звісно це не означає, що ми маємо бути «ідеальним» прикладом – бо стійкість, це не про те, щоби ніколи не падати, а про те, щоби вставати знову і знову…

3. Спілкуватися: це так важливо для дітей, щоб ми допомагали їм розуміти, що відбувається і як нам вистояти у цій війні – на макро-рівні як народу, і на мікро-рівні як сім’ї. Це означає говорити з дітьми з повагою до їх внутрішньої мудрості, бажання і потреби розуміти. Це означає теж слухати, що говорять вони, і слухати те, про що вони мовчать… І відповідати – як можемо – бо не завжди ми знаємо відповіді і у цьому теж важливо бути чесними. Це не означає теж втішати дітей «псевдооптимістичними» сценаріями, бо ми свідомі, що дорога до Перемоги може бути довгою і на ній може бути багато болю і втрат. Але це означає передати їм віру, що з Правдою ми обов’язково і неминуче переможемо і наша країна буде вільною і щасливою!

4. Задіювати: ми не знаємо, наскільки довгими будуть ці випробування війни – але час життя безцінний – і ми маємо жити, що б не було - ми маємо Жити. І звісно, ми не можемо не слідкувати за новинами, але ми не потребуємо бути безперервно в новинах – треба зосередитися на корисній дії. Для дітей, звісно, ці дії дуже різні і залежать від того, де ви зараз: вдома, у бомбосховищі і т.д. – це і вчитися, і малювати, читати/слухати казки, гратися (у різні способи, і не лише в телефоні – є стільки стосункових ігор), допомагати по дому, молитися, робити добрі справи, займатися спортом і т.д. Корисна діяльність приносить добрий плід, вона зосереджує увагу і допомагає інтегрувати енергію стресу. І вона важлива не лише дітям, але й нам дорослим…

5. Відновлюватися: це випробування може бути тривале, а відтак брати чимало нашої енергії – а тому ми потребуватимемо часу на регулярне відновлення сил. І ми, і діти. А тому так важливо мати в режимі дня ті активності, які поповнюють сили – як заряджання телефону – коли стрес є більшим, заряджати треба частіше і мати додатковий «павербенк». Тож подбаймо, щоби у режимі дня дітей обов’язково були і сон, і добра їжа, і час на гру, на домашніх улюбленців, на рухову активність, і обов’язково щоденний дотик до чогось, що є Світлом (казки, історії, краса, сповнені світла люди і т.д.), і що нагадує їм у ці темні часи – що є Світло - правди, любові, мужності - і це Світло неминуче переможе, бо воно непереможне…

P.S. Дослідження кажуть, що діти, стикаючись з випробуваннями не обов’язково мають мати психологічні проблеми, а навпаки можуть демонструвати «посттравматичне зростання» - і це великою мірою залежатиме від підтримки дорослих. Вони можуть зростати у резилієнтності (психологічній стійкості), мудрості, вдячності, здатності будувати глибокі стосунки, знати, що у житті найголовніше… Тож нехай вони виростуть саме такими – наші діти!

Важливо! Тілесні ранкові ігри для дітей від Світлани Ройз  (важливі в будь-який час - дітям і дорослим, але вранці саме зараз вони просто необхідні)
Від нашої "тілесності" зараз буде залежати, як ми впораємося із емоційним навантаженням, травмуванням. 
 Доброго ранку, носик, доброго ранку щічки, доброго ранку вушка,доброго ранку шийка, доброго ранку плечики і т.д. - торкаємося різних частин тіла, промовляючи слова (можливо, цілуючи). Треба пройтися по всьому тілу.
 Ліпка - розминати тіло, як тісто, чи пластилін
 Колобок - спочатку "засипати" муки - пройтись легкими рухами по всьому тілу, потім,"налити" води - рухи, що гладять. Ліпимо тісто, а потім робимо колобок - дитина сидить, обійнявши себе руками. А ми її обіймаємо за спинку. Розкриваємо руки - колобок "випікся"
 Поцілунки - квадратный, трикутний, овальний - цілувати лобик чи щічку багатьма поцілунками так, щоб їх послідовність утворила форму 
 Якого кольору поцілунок (є прекрасна книга "якого кольору поцілунок) - наприклад, я тебе зараз цілую жовтим поцілунком, малиновим, райдужним в т.д
 Люлечка. Сісти за дитиною, обіймаючи її за спинку, можна погойдатися
 Обійманці - обійми мене, сильніше, ніж я
 Кенгуру - дитина сідає животик к нашому животику і міцно обіймає
 Призначити дитину головною по рахунку обіймів
 Діду - діду, де ти там, не морозь (щічки, носик, попу,животик, ніжки..)...... нам - дорослий каже слова,торкається до якоїсь своєї частини тіла. Діти - називають її і також торкаються. Потрібно пройтись по всьому тілу
 Коврик - простукати себе, все тіло,мов коврик
 Орангутан - стукати із криком Яяяя себе по грудній клітині, мов мавпа
 Торкатися один одного "різними доторками" - як зайчик, як змія, як лисиця хвостиком
 Сніговик - "ліпимо" із тіла дитини сніговика. Просимо напружити всі м'язи, наче він змерз. А потім "гріємо сонечком" -  - а зараз вийшло сонечко в сніговик тане. І дитина розслабляється 
 Очищення. Сонечко чи вода проходить (із нашими торканнями) по тілу зверху донизу - і змиває, освітлює все, що напружує, лякає, заважає 
 Малювати на животику, спині різні букви чи прості форми, а дитина має вгадати, що це
 Домик .ти Домик - це у тебе підлога, (ніжки) стіни (проходимо по всьому тілу доторками),криша - голівка. Ти в домику. (Можна покласти руку на серце)
 Квітка чи дерево. Запитати у дитини, ким вона хоче бути, якої квіткою, чи деревом. Торкнутися стоп - (в тебе дуже міцне коріння, воно із землі бере все, що потрібно для життя і міцно тримає тебе.) . Торкнутися боків (У тебе такий стрункий сильний міцний гнучкий стовбур. Він може зігнутися, може схилитися, але він ніколи не зломається. Він витримає всі вітри та урагани). Торкнутися голівки - (а це твоя крона - красива, ніжна, соковита, сильна). Ти - дерево Життя. 
Важливо пам'ятати, що зараз діти і дорослі навряд чи зможуть грати в ігри, робити практики із закритими очима - поки що ми можемо  намагатися контролювати всі процеси 
Торкаємося тільки частин тіла, закритих одягом 
Наші доторки - не поверхневі, не лоскочуть, а трохи проминають
Дитина може якусь гру просити повторювати багато разів - ця гра для неї найтерапевтична
Доброго доброго доброго дня 

Як говорити з дітьми про війну

Триває вторгнення Росії в Україну. Збройні Сили України героїчно відбивають атаки ворога, а мільйони українців переховуються у бомбосховищах. Як говорити з дітьми про війну? Яких правил слід дотримуватися та чого точно не можна робити?

Дати дитині відчуття безпеки

Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють — отримають відповідь.

Терпляче відповідати на ті самі питання знову

Діти, особливо маленькі, можуть ставити ті самі запитання знову і знову, ходячи по колу. Дорослим треба бути готовими щоразу терпляче відповідати на ці питання. Знову і знову казати, що з нами все буде добре, все буде гаразд, українська армія хоробро і професійно нас захищає.

Давати тілесний контакт

У будь-якій тривозі завжди задіяне тіло. Тому важливо обіймати, давати відчути кордони. Разом вовтузитися, будувати халабуди.

Підготуватися до розмови

Бути готовим, що коли в інформаційному полі тема існує — діти можуть прийти з питаннями. Важливо не відвертатися, не казати «заспокойся», а дати правдиву відповідь відповідно до віку.

Відповідати лише на питання, які ставить дитина

Із 4–5 років діти можуть приходити з питаннями про війну, про насилля. Дітям такого віку важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує.

Проговорювати рутинні речі

Нагадувати дитині, хто є поруч, до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка. Проговорювати інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку — адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама.

Нагадати, хто є поруч з дитиною

Дошкільнятам і молодшим школярам важливо дати зрозуміти: «Я поруч з тобою. А ще поруч з тобою є…» — перерахувати тих близьких, які піклуються про дитину і до яких вона може звернутися. Показати, що війна — це десь далеко, а тут є твій великий, безпечний, спокійний дорослий.

На небезпечній території повторювати план дій

Нині вся Україна зазнає атак ворожих російських військ. Тому важливо говорити, що ми знаємо, як убезпечити себе. Повторювати з дитиною, що треба робити, якщо ти чуєш сирену чи постріли, під час пожежі, чого робити не можна.

Показати згуртованість солдат

Коли діти молодшого віку запитують щодо солдат, які гинуть на війні, вони опосередковано питають: «Чи я в безпеці? Чи це може статися зі мною або моїми близькими?» Тоді доречно пояснити: «Солдати — люди, для яких це робота. Вони нас захищають. Поруч з ними є багато людей сміливих, відважних. Вони захищають також один одного, допомагають один одному». Тобто дати відчуття згуртованості й спільноти. Це особливо важливо, коли серед близьких є люди, які беруть участь у бойових діях — треба дати розуміння, що він там не сам, поруч з ним є той, хто про нього може подбати. Такий образ є терапевтичним і підтримувальним для дітей будь-якого віку.

Дозволити почуття

Відповідь «не хвилюйся» не позбавить тривожного імпульсу. Можна казати: «Я бачу, що ти хвилюєшся за солдат, за людей, довкола яких війна. Я теж хвилююся». Показати, як саме дорослі переживають ці почуття, як справляються зі своїм страхом. Допомогти прожити цей імпульс — дати глину, помалювати, адже дитина не завжди може виразити словами свої почуття.

Зі школярами ділитися своїми думками

Дітям молодшого підліткового віку теж слід давати відповідь саме на поставлене питання. Можна ділитися своїми думками, почуттями. Але треба бути готовим, що діти молодшого підліткового віку і підлітки можуть мати свою точку зору і хотітимуть поділитися нею. Неодмінно слід давати їм таку можливість.

Із підлітками шукати відповіді разом

Іноді питання, які ставлять підлітки, заганяють у глухий кут. Тоді важливо чесно про це сказати: «Я зараз не знаю відповіді, дай мені трохи часу, і ми повернемося до цієї теми». Або можна сісти разом пошукати інформацію в інтернеті. Добре поділитись висловлюваннями авторитетних для дорослого лідерів думок. Разом почитати їхні дописи, знайти спільно відповідь. Інформаційне поле — бездонне, а критичне мислення в підлітків ще здебільшого не сформоване.

Долати внутрішній конфлікт діалогом

Важливо брати до уваги, яким є інформаційний фон у родині. Ставлення батьків може стикатись із думками, які дитина чує у своєму середовищі, і це викликатиме внутрішній конфлікт у дитини. Треба перебувати в постійному довірливому діалозі, обмінюватися думками — це найважливіше у стосунках з підлітками, зокрема коли говоримо про насилля, війну.

Не формувати упередження

Треба бути обережним, бо, пояснюючи тему війни, можна надовго дати упереджене ставлення до певної нації, категорії людей, обставин.

Не закріпити негативні реакції

Є небезпека закріпити негативні патерни поведінки для певного психоемоційного стану. Наприклад: коли тривожно — батьки починають агресувати. Дорослі можуть самі потрапити в цю воронку почуттів і поділитися цим з дитиною. І надалі вона саме так реагуватиме на тривогу — агресією. Тому слід бути свідомим свого стану і намагатися контролювати свої реакції.

Емоційний стан важливіший за слова

Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять. Дитина має бачити, що дорослий стабільний. Так, він має право на свої почуття. Дорослий хвилюється, переживає, співчуває, але він залишається стабільним — для дитини це найважливіше. Страх втрати контролю — найбільший для дитини після страху втрати близької людини. Коли дитина бачить, що дорослий не контролює ситуацію, не контролює сам себе — це лякає, і тут можливе потрапляння в дуже глибоку воронку тривожності, з якої важко вибратися. Дитина весь час перевірятиме, чи мій дорослий у порядку, що з ним відбувається. Це дуже виснажує емоційно.

Звернути увагу на зміни в поведінці дитини

Коли дитина не ставить запитань — це не означає, що тема її не зачіпає.

У дитини ще немає розуміння контексту, власного інструментарію для психічного опрацювання інформації, і тоді лімбічна система мозку дає свої сигнали. А вона відповідає, зокрема, за емоційно-мотиваційну сферу, наприклад, агресію, страх, за навчання, пам’ять, формування біологічних фаз сну. І тоді дитина може поведінково показувати те, про що не говорить. Наприклад, дитина почала гірше спати, їй сняться жахи. Діти молодшого шкільного віку іноді регресують — поводяться, як молодші, й навіть починають говорити, як малюки. Тілесні прояви тривожності — смоктання пальця, обкушування нігтів, нічний енурез — це все ознаки, що щось відбувається.

За тривожних симптомів — дотримуватися ритуалів і розмовляти

Якщо ви бачите тривожні сигнали, можна спробувати дати раду самим, у першу чергу повернути чітке дотримання щоденних ритуалів: сну, прогулянок, прийомів їжі. Треба пробувати говорити з дитиною, питати: «Ти щось побачив, що тебе вразило? Щось трапилось у школі?» Але дитина може не пам’ятати, психіка може витіснити побачене. У моїй практиці так бувало, що ні батьки не знали, ні дитина не могла пригадати, що трапилося, а в процесі арттерапевтичних вправ причина проявилася. Коли тривога виходить на свідомий рівень, її можна взяти, трансформувати, намалювати, замкнути, покласти в скриню і потім з нею щось робити.

Грати

Коли є ознаки, що дитину щось налякало, вразило — з дошкільнятами і дітьми молодшого шкільного віку треба грати. Лімбічний мозок теж займається програванням страху. Грати слід так, як дитина сама поведе, не потрібно нічого нав’язувати чи пропонувати. Треба асистувати, супроводжувати в цьому процесі, ніяк не вести. Діти добре самотерапевтуються через гру.

Слухати дитину уважно

Треба бути поряд з дитиною, слухати її. Особливо це потрібно підліткам, хоча іноді здається навпаки. Їм важливо знати, що ваша увага з ними, ви не у смартфоні, а дивитесь очі в очі. Цей контакт є запрошенням до діалогу: «Ти можеш мені довіряти, можеш мені сказати, я поруч і підтримаю».

Дати імпульс на дію

Після кількох діб у бомбосховищах діти і дорослі відчувають безпорадність. Важливо вселяти розуміння, що хоча б трохи, якийсь мікропроцес від них залежить. Можна написати листа, намалювати листівку солдатам і запостити в соцмережах, надіслати допомогу солдатам. Багато залежить, у що вірить родина: якщо це прийнятно, можна помолитися, хай навіть своїми словами.

Говорити про те, як дитина може підтримати близьких у небезпеці

Якщо рідні дитини перебувають у найбільш небезпечних районах бойових дій, варто розповідати, що вони роблять, змальовувати картинку, що відбувається. Проговорювати прості, лаконічні механізми, як можна підтримати одне одного і тих, хто в небезпеці, — поговорити з ними телефоном або написати в месенджер, якщо це можливо, заспокоїти, розповісти про себе.

Придумати власні ритуали

Із дітьми молодшого віку працюють ритуали, які допоможуть їм впоратися з тривогою, сумом. Наприклад, поговорити про щось, а потім змити водою тривогу. Якщо дитина сумує, дізнавшись про чиюсь смерть — поставити свічку, згадати цю людину, відпустити кульку в небо, відпустити щось річкою.

Називати речі своїми іменами

Не можна говорити про загиблих, що вони «заснули», «пішли», бо це може нав’язати страх, що спати — означає померти. Треба казати як є — людина померла, якщо дитина про це питає.

Говорячи про смерть, повертати в точку безпеки

Діти розуміють, що життя кінечне. Із 4–5 років вони починають ставити ці запитання, це вікова норма. Відповідати слід залежно від того, у що родина вірить — що відбувається з душею. Говорячи з дітьми про смерть, важливо повертати їх у точку безпеки. Завжди закінчувати цю розмову словами: «Ти тут у безпеці, і я у безпеці, ми будемо жити довго. Ми знаємо, що робити, щоб подбати про себе». У дорослих можуть бути свої страхи, але дитині треба дати відчуття: «Я все контролюю, я велика як скеля мама, і ти в безпеці».

У разі втрати близької людини дитина має спертися на стабільного дорослого

Якщо загинув хтось із близьких — важливо, щоб з дитиною залишався хтось більш-менш стабільний. Саме завдяки цій людині дитина може відчувати, що її дитячий світ не розвалився повністю. Зрозуміло, що втрата когось із близьких — це трагедія, і тому потрібен хтось, на кого дитина може спертися. Бо спертися сама на себе вона не здатна. Потрібно горювати, плакати, дозволяти і не зупиняти ці прояви, згадувати, говорити стільки, скільки їй потрібно. Багато обіймати. Згадувати весь рід, тих, хто метафорично стоїть за нами, ніби янголи-охоронці. Розповідати, що роблять ті, хто зараз із дитиною, щоб зміцнювати безпеку і родинні зв’язки. Спираючись на цю умовну стабільність дорослого поруч, дитина може вийти і без допомоги психолога.

Контейнувати почуття

Важливо, щоб був хтось, хто може контейнувати почуття дитини — тобто назвати їх, прийняти почуття, які є нестерпними для дитини. Сказати: «Я бачу, як тобі погано. Мені теж важко. Ти можеш плакати, ти можеш горювати, я буду з тобою». Говорити про те, що відчуває дитина. Проговорювати знову і знову те, що відбувається, плакати разом, горювати разом.

Звернутися до психолога, коли дорослі самі не справляються з горем

Коли поруч з дитиною немає нікого, хто може підтримати, коли дорослим самим настільки важко, що вони не можуть впоратись із втратою, потрібно звернутися до фахівця. Бо така втрата є втратою довіри до світу. Дитина може завмерти і відмовитися від подальшого розвитку. Можливе тривале порушення сну. Може з’явитись аутоагресія — ушкодження самого себе. Тоді дитина буде бити, різати себе, обкушувати собі шкіру, нігті. Це все — привід звернутися до фахівця.

Зміна поведінки дорослих та їх ставлення до дитини: демонструвати спокійну поведінку, уникати слів типу «ні», «не можна» (краще говорити як треба, як можна), стосунки з дитиною будувати на довірі і взаєморозумінні.

Зміна психологічного мікроклімату сім’ї (батьки повинні менше сваритися, більше уваги приділяти дитині, проводити разом усією сім’єю вільний час).
Організація режиму дня і місця для заняття.
Використання системи заохочень, підтримки і винагород.
Підтримуйте контакт з учителем, психологом, а за необхідності і з психоневрологом(працюйте разом!)

Що слід розказати дітям про мінну безпеку?

Військові попереджають, що ворог використовує заміновані предмети, а також може скидати протипіхотні міни-«метелики». Ще однією небезпекою є снаряди, які не розірвались. Розповідаємо, про що варто поговорити з дітьми щодо мінної безпеки. Зібрали правила, комікс та мультфільм про мінну безпеку.

1. Не брати в руки знайдені предмети

Це може бути іграшка, мобільний телефон, ручка — начиненими вибухівкою можуть виявитись різноманітні предмети. Протипіхотні міни-«метелики» також можуть зацікавити малечу — незвичної форми корпус виготовлений з пластику і може бути різних кольорів. Потрібно пояснити дитині, що небезпечною може бути будь-яка знахідка. Як би не було цікаво, її не можна підбирати, адже шкода для здоров’я і навіть життя дуже серйозна.

2. Оминати снаряди, які не розірвались

Під час обстрілу деякі снаряди можуть не спрацювати одразу. Але вони готові вибухнути будь-якої миті. Те, що здається частиною, уламком — також може містити заряд і бути небезпечним. Не можна підбирати такі «трофеї».

3. Не експериментувати з боєприпасами

Зазвичай, коли дорослі знаходять серійні міни, снаряди, гранати, то негайно викликають фахівців, які огороджують район і знешкоджують небезпечні знахідки. Натомість дітей природна цікавість спонукає до небезпечних експериментів. Вони можуть підкладати боєприпаси в багаття, випробовувати їх на міцність ударами, намагатися розібрати. Важливо пояснити наслідки таких дій.

У разі знаходження вибухонебезпечного пристрою заборонено:

наближатися до предмета;
пересувати його або брати до рук;
розряджати, кидати, вдаряти по ньому;
розпалювати поряд багаття або кидати в нього предмет;
приносити предмет додому.

4. Остерігатись бездоглядних речей

Вибухівку можуть помістити у звичайні портфелі, сумки, банки, пакунки і потім залишити в багатолюдних місцях. У такому разі важко відрізнити сумку з вибухівкою від такої ж сумки, залишеної забудькуватим пасажиром у громадському транспорті. Тому бездоглядні предмети в транспорті, дворі, магазині вимагають особливої уваги. Дітям до них не слід наближатись, потрібно повідомити дорослих, які передадуть інформацію поліції.

Орландо Блум, раніше відвідавши схід України, звернувся до дітей, що живуть у прифронтовій зоні, і закликав їх до безпечної поведінки. Зараз ця інформація, на жаль, актуальна для всієї України.

ЮНІСЕФ спільно з МОН та ДСНС України створив окремий сайт для дітей «Суперкоманда проти мін». На цьому сайті діти мають змогу в ігровій формі дізнатися, які є міни, де вони можуть бути, як поводитися безпечно, виявивши підозрілий предмет.

Зокрема, сайт містить комікс, який можна переглянути онлайн або завантажити у pdf-форматі.

У формі мультсеріалу історію про Суперкоманду можна переглянути на YouTube.

Чим зайняти дитину у сховищі?

Чим можна відволікти дітей в укриттях. Більшість із цих ігор підходять для бомбосховищ, де проводять ці дні мільйони родин. Під час стресу ігри дітей можуть стати регресивними — старші можуть знову грати в ігри малюків.

Нам важливо пам’ятати, що аудіальний канал сприйняття під час гулу сирен під особливим навантаженням. Тож треба його «зайняти»:

· Співати хором.

· Слухати в навушниках аудіоказки та музику.

· Взяти із собою гітару, влаштувати для всіх концерт.

· Кричати кричалки проти «утипутіна» та російської армії.

Тіло

1. Пластилін (зараз ліпити може бути ефективніше, ніж малювати). Сьогодні донька ліпила «утипутіна», танк, війська.

2. По можливості взяти із собою подушки, щоб зробити будиночок.

3. Нитки, щоб довкола себе «прокреслити» коло безпеки.

4. Орігамі.

5. Робити мотанки з хусточок та роздавати дітям у сховищі.

6. Вчитися жонглювати.

7. «Чарівні дотики»: уявити, що тіло — музичний інструмент. Кожна частина тіла видає свій звук. Торкатися долонькою, а дитина співає, мукає, кукурікає тощо.

8. «Я — тварина»: показати жестом, позою, звуками, яка тварина. Другий партнер із гри відгадує. Образ тварини завжди «про життєвість».

9. «Докричатися до Місяця»: уявити, що треба крикнути послання космонавтам чи інопланетянам. Можна кричати з різних кутів кімнати одне одному, можна спрямовувати звук далеко-далеко.

10. «Вдихнути хмару»: уявити, що вдихнули хмару, і видихнути її зі звуком, можна із грозою та блискавкою (тупаючи ногами).

11. «Погода»: можна йти, можна стукати пучками пальців (краще нігтями): спочатку сонечко і легкий вітер (йдемо-стукаємо повільно, м’яко і тихо), потім вітер міцніє, починається дощ (йдемо швидше і тупаємо). Дощ посилюється — тупаємо сильніше, злива — стрибаємо, гроза — ураган — стрибаємо, дуємо і кричимо, вітер заспокоюється, дощ стихає — поступово йдемо тихіше і повільніше. Закінчуємо «хорошою погодою».

12. «Клац-клац»: клацати зубами, ніби від холоду, потім показувати зуби, як мавпочки, шкіритись і гарчати, як тигри. Після цього перетворитися на людей.

13. «Лети!»: дмухати одне на одного, як на перо. Дозволити собі подмухати на одного з батьків, щоб «здути» його з місця.

14. «Штовхалки»: «відштовхнути повітряною хвилею» одного з батьків (партнера по грі), зробивши жест руками. Партнер «відлітає» від дитини.

15. «Борці сумо»: засунути подушку під футболку і штовхатися, подушка пом’якшуватиме удар.

16. Рвати папір, а потім зібрати з уривків колаж.

17. Боулінг: збивати будь-які предмети (дозволити порушити порядок).

18. «Злий бобер»: придумати злу тварину і поводитися так, як може поводитися ця тварина. Потім перетворитися на добру тварину. Потім — на людину.

19. «Випустити пазурі»: показати, як тигреня шипить і показує пазурі, коли хоче захиститися. Потім перетворитися на людину.

20. «У ціль»: зім’яти в руках папір і як м’ячиком влучити в ціль.

21. Кричати в «мішок для крику». Або в склянку.

22. «Буцалки так-ні» — буцатись руками чи головою, говорячи по черзі «так» чи «ні».

Настільні ігри

1. Шахи — шашки.

2. Причому шашки збивати щиглями (нам потрібні «агресивні дії»).

3. Будь-які настолки.

4. Карти.

5. Що простіша (тупіша) гра, то краще.

6. Розставляти доміношки та влаштовувати «ланцюгову реакцію».

Малювати

1. Мандали, будиночки, веселки.

2. Мрію.

3. Найбезпечніше, захищене місце.

4. Те, що хочеться робити одразу після війни.

5. Розмальовки.

6. Ангелів.

Ігри зі словами

«Питання»: один гравець ставить запитання — другий повинен відповісти на нього питанням. Гра триває, доки хтось скаже речення без питання. Наприклад: «Ти їв сьогодні? — А чому ти цікавишся? — Хіба це секретне питання?» — і так далі.

«Чотири слова» (дітям від 8 років можна запропонувати і 5–6 слів): вибираємо 4 абсолютно не пов’язані між собою слова. Використовуючи їх, складаємо по черзі невелику розповідь.

«Багато слів»: вибираємо велике слово. З його букв кожен на своєму аркуші складає та записує багато маленьких. Діти можуть спочатку бути в команді з дорослими, а потім вони швидко стають самостійними гравцями.

«Малювання словом»: вибираємо слово, яке дитині складно писати або вимовляти. Вигадуємо, що саме малюватимемо. Наприклад, намалювати фігурку кота, використовуючи лише загадане слово (пишемо його багато разів у різних площинах).

«Навпаки»: говорити слова навпаки, не записуючи їх. Наприклад, чайник — киньяч, стіна — анітс…

Написати врозсип на аркуші літери, з’єднувати букви лініями в слова.

«Покажи слово»: один гравець загадує слово і показує його пантомімою.

«Я загадав»: розповісти про загадане слово, не називаючи його. Наприклад: «Я загадав — білий, холодний, рипить під ногами, тане».

«Індукція — дедукція»: гравець загадує предмет. Інші повинні його вгадати, ставлячи запитання, на які він може відповісти тільки «так» або «ні» (з дитиною ми починали із загадування тварин та частин тіла).

«Остання літера»: кожен гравець каже слово, яке починається на останню літеру попереднього слова.

«Рима»: називаємо 4 (або 2) випадкові слова, на які шукаємо риму або з якими вигадуємо чотиривірші.

«Літера»: називаємо слова лише на задану букву.

«Шукаємо подібне»: називаємо два випадкові слова — чим вони можуть бути об’єднані?

«Чарівна мова»: для дітей, які навчаються розбивати слова на склади. Розмовляємо, перед кожним складом додаючи додатковий склад (жи, ма, хрю…)

«Нісенітниця»: говоримо початок речення, до якого потрібно вигадати продовження-«нісенітницю», абсолютно нереальне.

«Казка»: складаємо казку — кожен каже по реченню.

«Асоціації»: один гравець називає слово, наступний — свою асоціацію на це слово (дітям можемо пояснити — перше, що спадає на думку, коли чуєш це слово).

«Це слово вміє…»: описуємо слово його «вміннями».

«Картина»: називаємо слово. По черзі розповідаємо, яку об’ємну картину ми бачимо, коли вимовляємо це слово. Наприклад, для одного гравця слово «чай» означає: сім’я сидить за столом і розмовляє, для іншого — чайна плантація та збирачі чаю, для третього — стіл накритий скатертиною, грає музика, для четвертого — чайна церемонія, для п’ятого — людина сама стоїть біля вікна, насолоджуючись самотністю та чаєм.

«Антоніми»: називаємо слова і шукаємо до них антоніми.

«Неіснуюче слово»: вигадуємо неіснуючі слова, і що вони могли б означати мовою інопланетян.

«Тарабарська мова»: говоримо одне з одним тарабарською мовою, намагаючись за інтонацією вгадати, про що кожен говорить.

Також помічні мультики й ігри в телефоні, де задіяно просторове сприйняття — типу тетріса.

Як підготувати дітей до можливих надзвичайних ситуацій